Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст - страница 19

^ Андрій Дахній ОБҐРУНТУВАННЯ КОҐНІТИВНОГО ЗМІСТУ МОРАЛІ У ФІЛОСОФІЇ ЮРҐЕНА ГАБЕРМАСА Умови існування сучасної людини позначені невпинними й карколомними перетвореннями, які зачіпають буквально всі сфери життєвого світу – від технологічних до соціокультурних. У такій ситуації багато підвалин, які впродовж цілих століть сприймалися як надійні й непорушні, захиталися. Філософи й соціологи дедалі частіше говорять про нагальну потребу реагувати на радикальні виклики сучасності, про необхідність вироблення нових підходів до тих чи інших проблем людини й суспільства. Серед останніх помітне місце належить питанням морально-етичного плану. Один із найвизначніших німецьких мислителів сучасності, до речі, філософ і соціолог в одній особі, Юрґен Габермас у своїх дослідженнях значну увагу приділяє саме проблемам етики. Показовою є розробка ним – поряд із Карлом-Отто Апелем - так званої дискурсивної етики, чи етики дискурсу (Diskursethik), спрямованої до проблематизації усталених критеріїв з метою досягнення консенсусу серед учасників обговорення [1, 153]. Не становить винятку і його робота “Залучення іншого. Студії з політичної теорії”, яка вийшла друком 1999 року [2] і яка, попри розмаїтість поставлених у ній проблем, значною мірою позначена впливом етичного фактору. Вже стало мало не трюїзмом стверджувати, що в рамках світоглядно плюралістичних суспільств Заходу дедалі сильніше загострюються мультикультурні суперечності, доводиться рахуватися з тим, що “в межах одного демократичного суспільного цілого існують різні культурні, релігійні й етнічні життєві форми” [2,190]. Водночас у постіндустріальних суспільствах невпинно поглиблюються процеси секуляризації. Присвячуючи перший розділ розглядуваної книги “ґенеалогічному розглядові коґнітивного змісту моралі”, автор таким своїм формулюванням примушує нас згадати відомий твір Фрідріха Ніцше, у якому той вказував на конвенційний характер людських стосунків і робив радикальні висновки із свого ж положення про смерть Бога. Якраз на цьому тлі, тобто на тлі “знецінення релігійних основ моралі” [2, 23] (відтак Габермас постає однодумцем Ніцше і антиподом позиції, яку чи не найлаконічніше висловив Достоєвський - “Якщо Бога немає, значить, все дозволено”) – сучасний німецький мислитель здійснює спробу дослідити її, себто моралі, коґнітивний зміст. Тим самим Габермас засвідчує незмінність свого прагнення шукати шляхи збереження раціонального начала західної цивілізації. На думку Габермаса, головна роль у досягненні єдності між людьми має відводитися розумові [3, 255], який володіє значним універсалістським потенціалом. За цією логікою, мораль може прийматися членами спільноти передовсім через здатність домогтися порозуміння й уникати конфліктів на раціональній основі. Тут німецький філософ протистоїть ірраціоналізмові й недовірі до універсалізму постмодерністів. Критикуючи постмодерністське редукування універсалізму до прагнення все асимільовувати й уніфікувати, Габермас стверджує, що насправді універсалізм “є високочутливим до відмінностей”, причому “однакова повага до кожного розповсюджується не на собі подібних, а на особу іншого чи інших у їхній інакшості”[2,7]. Одне слово, Габермас відшуковує в моралі коґнітивний зміст, і робить це, з одного боку, заперечуючи можливість шукати джерела обґрунтування в релігійній площині, у трансцендентному вимірі, з іншого боку, відкидаючи ті форми ірраціоналізму й релятивізму, що їх пропонують постмодерністи. В першому випадку йдеться про тлумачення моральних засад як іманентних щодо життєвого світу, у другому – про непорушність раціональних принципів, які зберігають релевантність передовсім завдяки здатності до універсального прийняття і сприянню досягати порозуміння навіть у складних умовах плюралістичних суспільств. Рухаючись у руслі дискурсивної етики, Габермас обстоює “розумний зміст моралі, яка передбачає однакову повагу до кожного і загальну солідарну відповідальність одного за одного”[2,7]. По суті, дискурсивна етика тепер стає мораллю однакової поваги до кожного і загальної солідарної відповідальности. Конституюючим моментом відповідної моральної спільноти, яка грунтується на вказаних засадах, є неґативна ідея усунення дискримінації і страждання, а також ідея “залучення марґіналів - і всього марґіналізованого - до стосунків обопільної поваги.” Звідси ключова думка всієї книги – думка про залучення іншого, причому інший трактується як, так би мовити, радикально інший. Юрґен Габермас упевнений у безальтернативності діалогу і взаєморозуміння між різними і первинно чужими культурно-історичними утвореннями, причому ця конструктивно намічувана спільнота не бачиться “колективом, який примушував би своїх уніфікованих членів утверджувати той чи інший свій різновид.”[2, 7-8]. “Залучення іншого” радше означає, що “межі спільноти є відкритими для всіх – у тому числі і для тих, які є чужими між собою і хочуть такими залишатися” [2,8]. Йдеться про “залучення іншого у його інакшості, якому не властиві ні нівелювання, ні насильницьке присвоєння”.[2, 58]. Відтак суб’єктом моралі стає будь-яка людина спільноти, яка, будучи рівноправною з іншими, залучається до загальної відкритої й добровільної дискусії, при цьому неминуче учасники такої дискусії щоразу мисленнєво ставатимуть на точку зору інших учасників, що допомагатиме досягати консенсусу.
8596416083359886.html
8596571155343398.html
8596649366835460.html
8596799014741142.html
8596908487903828.html