Загальна характеристика правового регулювання виробництва рибної продукції - Земельне та аграрне право

Загальна характеристика правового регулювання виробництва рибної продукції.


Природнокліматичні умови та значний ресурсний потенціал України сприяють розвитку рибного господарства на внутрішніх прісноводних водоймах. Щоправда, останніми роками відбувся спад вилову риби та обсягів виробництва рибної продукції, що не­гативно позначилося на споживанні цих продуктів населенням (з 18,5 до 7,2 кг на рік на душу населення). Проте у м'ясо-рибному балансі країни рибна продукція становить близько 40% у білковому розрахунку. Виробництво товарної риби в Україні згідно з обґрунтованими нормами споживання, становить близько 1 млн т, у тому числі з прісноводних водойм — близько 300 тис. т. При цьому лише 20% рибної продукції походить з виключної (морської) економічної зони чи внутрішніх водойм. На 2004 рік планується доведення обсягів виробництва товарної риби у внутрішніх прісноводних водоймах до 84,5 тис. тЛ

Про важливість розвитку рибної галузі йдеться в Концепції розвитку рибного господарства України, схваленій постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 р. № 1885-Ш. Зокрема, планується розширення відтворення і розвитку товарного рибництва цінних видів риб і молюсків у рамках реалізації цільових галузевих програм "Осетер", "Піленгас", "Аквакультура" тощо. Потенційні можливості вилову риби у внутрішніх водоймах наукою оцінюються в межах 100—130 тис. т на рік, у тому числі 50 тис. т риби — у водосховищах, річках, озерах та 70—80 тис. т у ставкових господарствах.

Аграрне законодавство покликане не тільки створити належні умови для розвитку рибної галузі, але й забезпечити якість та безпеку вітчизняної рибної продукції. Це питання стало особливо нагальним у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації в Україні й забрудненням рибогосподарських водойм отруйними речовинами. У цьому контексті правовий інститут рибництва набув істотного розвитку після прийняття Закону України від 6 лютого 2003 р. "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них". Слід мати на увазі, що в рамках цього розділу ми розглянемо лише власне інститут рибництва і не торкатимемось правових аспектів здійснення рибальства. Останнє регулюється природноресурсовим правом.

Рибництво, згідно з Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1192, являє собою штучне розведення і природне відтворення водних живих ресурсів. Рибницько-меліоративні та біотехнічні заходи, спрямовані на сприяння природному відтворенню водних живих ресурсів у стані природної волі, не належать до рибництва і не розглядатимуться в межах цього розділу. Об'єктами рибництва є риба та інші водні живі ресурси, які, згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" охоплюють сукупність водних організмів, життя яких не можливе без перебування у воді. До водних живих ресурсів належать: прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, в тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, головоногі, водорості та інші вод­ні рослини.

Тимчасовий порядок визначає, що рибництво полягає в штучному розведенні чи вирощуванні водних організми?, які перебувають у неволі в спеціально створених для цього штучних рибницьких або інших спорудах, ізольованих природних або штучних водоймах, а також у вирощуванні організмів "сидячих" видів на спеціально визначених ділянках водойм у стані природної волі. Залежно від цільового призначення може здійснюватися рибництво, спрямоване на збільшення запасів і поліпшення видового складу водних живих ресурсів у природному середовищі через їх штучне розведення та наступне вселення до природних водойм, а також товарне рибництво, спрямоване на природне відтворення, штучне розведення й вирощування водних живих ресурсів для одержання товарної продукції.

Під час здійснення рибництва в режимі спеціального товарного рибного господарства має бути забезпечене збереження цінних та рідкісних видів водних живих ресурсів, які раніше перебували у виділеній для рибництва водоймі (її ділянці), додержання встановлених законодавством вимог до охорони і використання водних та інших природних ресурсів, наданих у користування дня потреб рибництва. Водні живі ресурси, одержані в порядку ведення товарного рибництва, є власністю підприємств, установ, організацій та громадян, які в передбаченому законодавством порядку відтворювали їх. Розведення нових або генетично змінених водних живих організмів без позитивних висновків екологічної експертизи, а також рибництво за межами ізольованих штучних водойм і споруд без погодження з органами рибоохорони Державного департаменту рибного господарства Мінагрополітики України та Мінприроди забороняється. У рибництві слід використовувати корми, що відповідають державним стандартам1.

Згідно із Законом "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них", вирощування риби, інших водних живих ресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх ділянках) та континентальному шельфі України дозволяється суб'єктам аграрного права за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану водних об'єктів, що її провадять державні органи ветеринарної медицини. Закон не конкретизує ні порядку проведення оцінювання, ні те, якими документами потрібно підтвердити це проведення. Але Закон визначає, що якість та безпека живої риби, інших водних живих ресурсів, вирощених у ставках, інших водних об'єктах (їх ділянках), підтверджуються ветеринарним свідоцтвом, яке видають державні органи ветеринарної медицини один раз на рік н всю партію вирощеної живої риби або інших водних живих ресур­сів. Щодо правової норми зазначене ветеринарне свідоцтво є водночас і документом, що підтверджує проведення ветеринарно-санітарного оцінювання водного об'єкта.

У разі виявлення державними органами ветеринарної медицини продуктів лову, які містять токсичні речовини, що перевищують встановлені допустимі рівні, чи за наявності паразитів понад встановлені норми такі продукти за рішенням державних органів вете ринарної медицини підлягають утилізації згідно з вимогами Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції". У період ускладнення санітарно-епідемічної або епізоотичної ситуації у рибогосподарських водних об'єктах (водоймах, які використовуються для ведення рибного господарства) спільне рішення щодо реалізації чи утилізації продуктів лову приймають органи державної санітарно-епідеміологічної служби та державні органи ветеринарної медицини.

Порядок відтворення водних живих ресурсів у рибництві визначається Інструкцією про порядок проведення робіт, пов'язаних з відтворенням водних живих ресурсів, затвердженою наказом Держрибгоспу України від 21 вересня 1998 р. № 126. Відтворенням водних живих ресурсів визнається природне або штучне відновлення чисельності популяцій водних живих ресурсів, які скорочуються у процесі їх лову або природної смертності.

Особливими є вимоги законодавства до переробки продукції лову. її мають право здійснювати суб'єкти аграрного права за наявності у них дозволу на цей вид діяльності, який видається органами державної санітарно-епідеміологічної служби та державною службою ветеринарної медицини. Суб'єкти аграрного права, які переробляють продукти лову, підлягають обліку в державній службі ветеринарної медицини за місцезнаходженням. Суб'єкти господарювання, котрі займаються рибоконсервним та пресервним виробництвом, підлягають обліку в центральному органі виконавчої влади у сфері рибного господарства. Облік суб'єктів господарюван­ня засвідчується номером, який присвоюється їм для маркування продукції їх виробництва. Щоправда, нині законодавство не визначає ні порядку отримання дозволу на переробку рибної продукції, ні порядку обліку суб'єктів такої переробки, що знижує ефектив­ність цієї правової норми.

Переробляти продукти лову можуть суб'єкти аграрного права, які мають атестат на виконання цих робіт. Атестація провадиться на відповідність обов'язковим вимогам, встановленим нормативно-правовими актами та нормативними документами (державними стандартами). Об'єктами атестації переробного виробництва є:

Під час переробки продуктів лову мають забезпечуватися:

— недопущення негативного впливу неякісної та небезпечної продукції на довкілля та життя й здоров'я населення.

З метою забезпечення якості й безпеки продуктів лову та харчової продукції задля здоров'я населення суб'єкт аграрного права провадить контроль цієї продукції на всіх стадіях її переробки. Для цього Закон "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" передбачає, що суб'єкти аграрного права, які займаються переробкою рибної продукції, повинні мати акредитовані виробничі лабораторії для контролю за якістю продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів. Порядок акредитації виробничих лабораторій переробних виробництв має бути встановлений Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Виробнича лабораторія повинна:

Виробнича лабораторія на підставі досліджень продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів (за умови їх відповідності вимогам нормативних документів) видає свідоцтво про якість. Що є обов'язковим у разі реалізації рибної продукції або направлення на переробку.

Продукти лову реалізуються або використовуються для переробки тільки за наявності: ветеринарного свідоцтва, а якщо продукт лову реалізується або направляється на переробку вперше — також і висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Харчова продукція рибництва реалізується тільки за наявності:




  1. Загальна характеристика правового регулювання бджільництва.


Україна належить до провідних держав світу, які мають розвинуте бджільництво, що забезпечує запилення комахозапильних рослин сільськогосподарського призначення, виробництво меду, воску, квіткового пилку, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути для потреб населення, харчової, медичної, парфюмерно-косметичної та інших галузей і на експорт. Бджільництво — одна з перших галузей нашого агропромислового комплексу, де практич­но вже завершено процеси роздержавлення і перехід до ринкових умов господарювання. У приватному секторі нині утримується 87% бджолиних сімей, а в Закарпатській та Івано-Франківській облас­тях — 96-97% відповідно.

У приватних і колективних пасіках на 1 січня 2001 р. налічувалося 2,8 млн бджолиних сімей, а 2004 р. їх кількість планується довести до 4,6 млн. Обсяги виробництва меду мають зрости з 55,4 тис. т у 1999 р. до 84,7 тис. т у 2004 р.1 Найближчими роками передбачається спрямувати розвиток бджільництва на збільшення обсягів виробництва товарної продукції і племінного матеріалу шляхом одночасного зростання кількості бджолиних сімей у господарствах усіх форм власності та підвищення їх продуктивності, ефективності запилення комахозапильних рослин сільськогосподарського призначення, переробки продуктів бджільництва і використання їх у нетрадиційних методах лікування та профілактики хвороб. Сьогодні в Україні працює 2 племінних заводи, де розводять українську степову породу бджіл. Планується створити ще 2 племзаводи (для розведення карпатської породи бджіл) та 8—10 племінних бджолороз-плідників.

Правове регулювання бджільництва — відносно новий правовий інститут в українському аграрному праві. Одним із виявів його є прийняття Закону України від 22 лютого 2000 р. "Про бджільництво" і численних підзаконних актів, які об'єднують комплекс норм аграрного права, що регулюють порядок зайняття бджільниц твом в Україні. Потреба в особливому правовому регулюванні цієї галузі виникла у зв'язку із завданням створення сприятливих умов для розвитку бджільництва, посилення державного контролю за якістю і безпекою його продукції, а також у зв'язку з боротьбою з хворобами бджіл.

Згідно із Законом України "Про бджільництво", бджільництво — галузь сільськогосподарського виробництва, основою функціонування якої є розведення, утримання та використання бджіл для запилення комахозапильних рослин сільськогосподарського призначення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості. Об'єктами бджільництва є робочі бджоли, бджолині матки, трутні, бджолині сім'ї, яких розводять на племінних і товарних пасіках. Суб'єктами бджільництва, незалежно від форм власності, є: племінні та товарні пасіки, племінні бджолорозплідники; підприємства з виготовлення обладнання та пасічного реманенту; підприємства, установи й організації із заготівлі, переробки, реалізації продуктів бджільництва та препаратів із них; лабораторії сертифікації продуктів бджільництва; наукові установи, заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом; спілки, асоціації та інші об'єднання, діяльність яких пов'язана з бджільництвом.

Право на утримання бджіл і зайняття бджільництвом мають фізичні особи, які мають відповідні навички або спеціальну підготовку, а також юридичні особи. Щоб працювати у бджільництві, не потрібно якогось спеціального дозволу. Фізична або юридична особа для зайняття цією справою формує пасіку з бджолиних сімей, має придбати підсобне приміщення, реманент і обладнання на певній земельній ділянці. Кількість бджолиних сімей, що їх можуть утримувати юридичні та фізичні особи, не обмежується.

Правове регулювання бджільництва передбачає збереження порідної чистоти вітчизняного бджільництва. Задля цього створюється запобіжна система схрещування й гібридизації трьох вітчизняних порід бджіл: української степової, поліської і карпатської. Закон передбачає вжиття заходів із збереження генофонду бджіл: на пасіках мають утримуватися бджоли лише районованих у тій чи іншій місцевості порід згідно з планом їх порідного районування в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82. Планується районування української степової породи у південних областях, поліської — на Поліссі та карпатської — в гірських районах України. Згідно зі ст. 26 Закону "Про бджільництво", збереження, відтворення та поліпшення місцевих українських бджіл в ареалах їх природного розселення здійснюються на основі збереження та поліпшення цих порід з урахуванням природнокліматичних умов. Навколо племінних бджолорозплідників і племінних пасік утворюються зони радіусом 15—20 км, на території яких дозволяється розводити бджіл лише місцевої селекції.

Стаття 13 Закону "Про бджільництво" визначає, що для обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Пасіка реєструється один раз у рік її заснування за місцем проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих державних адміністраціях або місцевих радах. Порядок реєстрації пасік затверджено наказом Мінагрополі-тики та Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82. Під час реєстрації пасік провадиться їх обстеження районними (міськими) управліннями державної ветеринарної медицини. За його результатами заявникові видають ветеринарно-санітарний паспорт пасіки, котрий і є документом, що підтверджує її реєстрацію. Ветеринарно-санітарні вимоги до розміщення пасік і ведення бджільництва визначаються Інструкцією щодо попередження і ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затвердженою наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини від 30 січня 2001 р. № 9. Суб'єкти аграрного права, що вирощують комахозапильні рослини сільськогосподарського призначення, для підвищення урожайності можуть на договірних засадах використовувати пасіки.

За ст. 19 Закону, вироблені або заготовлені продукти бджільництва підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. Виробництво вощини задля її реалізації здійснюється фізичними та юридичними особами у порядку, визначеному Ветеринарно-санітарними вимогами щодо заготівлі й переробки воскосировини, затвердженими наказом Державного департаменту ветеринарної медицини України від 7 червня 2002 р. № 31. Позаяк існує небезпека поширення хвороб бджіл, виробництво вощини контролюють органи державної ветеринарної служби. Виробництво і застосування лікарських засобів із продукції бджільництва, їх доклінічне й клінічне випробування здійснюються відповідно до Закону України від 4 квітня 1996 р. "Про лікарські засоби". На деякі види продукції бджільництва в Україні затверджено державні стандарти1.

Ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва здійснюються згідно з Правилами ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва, затвердженими наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82, за наявності ветеринарного і племінного свідоцтва, а також сертифікату відповідності, який видається згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". Нерайоновані породи бджіл можна ввозити в Україну лише з науковою метою з дозволу Мінагрополітики за погодженням з Українською академією аграрних наук.

Юридичні та фізичні особи, діяльність яких може позначитися на стані бджіл, зобов'язані забезпечити їх охорону. Для цього під час лісогосподарських робіт забороняється вирубувати липи, кле­ни, верби, акації, каштани та інші медоноси і дилконоси у радіусі З км від місця розташування стаціонарних пасік і населених пунктів — ареалів природного розселення бджіл, крім випадків поліпшення санітарного стану лісів та умов їх відновлення. Щоб охороняти бджіл у природних умовах їх життєдіяльності, не можна розорювати бджолині сім'ї, які оселилися в дуплах дерев, щілинах і штучних спорудах. Фізичні та юридичні особи, які застосовують засоби захисту рослин для обробки медоносних рослин, зобов'язані не пізніше, ніж за 3 доби до початку обробки, через засоби масової інформації попередити про це пасічників, пасіки яких розташовані на відстані до 10 км від оброблюваних площ. При цьому повідомляються дата обробки, назва препарату, міра його отруйності і строк дії. Органи ДАІ МВС України зобов'язані сприяти перевезенню пасік до медоносних угідь. У разі потреби вони організовують супровід пасік до місць призначення.

Особливості селекції в галузі бджільництва визначаються Технологічними вимогами до проведення селекційно-племінної роботи у галузі бджільництва, проведеня атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів), затвердженими наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 185/83. Існує спеціальний план такої роботи, який складається вченими та спеціалістами і затверджується Мінагрополітики. Задля збереження, відтворення й поширення українських степових, карпатських і поліських генотипів бджіл в ареалах їх природного розселення створюються племінні бджолорозплідники та племінні пасіки, призначені для селекції і відтворення бджіл та їх реалізації. Вони підлягають атестації один раз на 3 роки і одержують племінні свідоцтва (сертифікати).


  1. Загальна характеристика правового регулювання ветеринарної медицини.


Важливим законодавчим актом у системі правового регулювання ветеринарної медицини є Закон України 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину" (в редакції Закону від 15 листопада 2001 р.). Взагалі, цей Закон знає 3 редакції: 1992 р., 1996 р. і остання — 2001 р. Така частота його перегляду засвідчує його особливе значення в системі аграрного права. Закон "Про ветеринарну медици­ну", визначає останню як галузь науки та практичних знань про хвороби тварин, їх профілактику, діагностику та лікування, ветеринарно-санітарну якість та безпеку продукції тваринного, а на ринках — і рослинного походження, про збереження здоров'я і продуктивності тварин, запобігання хворобам і захисту людей від захворювань, спільних для тварин і людей. Отже, правовий інститут ветеринарної медицини регулює захист сільськогосподарських тварин від хвороб, забезпечення якості та безпеки продукції тваринництва, а також встановлює вимоги до окремих видів сільськогосподарської діяльності.

Для ефективного управління ветеринарною справою утворено спеціальний орган — Державний департамент ветеринарної медицини при Мінагрополітики України. У систему державної ветеринарної служби входять також його територіальні органи і регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.

Для оперативного контролю, керівництва і координації діяльності органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій щодо запобігання і ліквідації масових захворювань або отруєнь тварин при Кабінеті Міністрів України діє Державна надзвичайна протиепізоотична комісія. Державні надзвичайні протиепізоотичні комісії є також при обласних, Київській та Севастопольській міських, районних державних адміністраціях. Положення про державні надзвичайні протиепізоотичні комісії затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 1998 р. № 517.

Закон регулює здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, права й обов'язки його учасників.

Особливі правила встановлено для контролю виробництва, реалізації і застосування засобів захисту тварин: державний ветеринарно-санітарний контроль за якістю ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної медицини здійснюється державними установами ветеринарної медицини та лікарями ветеринарної медицини, уповноваженими Державним департаментом ветеринарної медицини. Державний ветеринарно-санітарний контроль за розробкою, впровадженням, виробництвом, якістю ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів, кормових добавок та імунобіологічних, діагностичних засобів, пробіотиків, імунобіологічних речовин здійснюють уповноважені Державним департаментом ветеринарної медицини науково-дослідні та науково-контрольні інститути.

Для ефективного управління у галузі виробництва і застосування засобів захисту тварин при Державному департаменті ветеринарної медицини утворено Державну фармакологічну комісію ветеринарної медицини1. Вона є експертно-дорадчим органом з питань регламентації безпечного та ефективного застосування ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок, їх реєстрації. З урахуванням даних експертизи й випробовувань ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок Державна фармакологічна комісія ветеринарної медицини видає висновки щодо їх застосування. На підставі цих висновків Державний департамент ветеринарної медицини приймає рішення про державну реєстрацію ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок.

Документом, який підтверджує реєстрацію препарату в Україні, є реєстраційне посвідчення, яке видається на кожен ветеринарний препарат, субстанцію, готовий корм, кормову добавку Державним департаментом ветеринарної медицини. До кожного ветеринарного препарату, що реалізується, додається настанова про його застосування. Забороняється реалізація ветеринарних препаратів, що містять отруйні та сильнодіючі речовини, а також імунобіологічних препаратів проти хвороб, спільних для тварин і людей, без припису спеціаліста ветеринарної медицини. Серії біологічних препаратів, що не підлягали контролю в процесі виробництва або випробуванням у порядку, визначеному Державним департаментом ветеринарної медицини, та визнані неякісними, мають бути знищені оформленням відповідного акта за участю спеціаліста державної ветеринарної медицини та власника цих препаратів або уповноваженого його представника.

Згідно з п. 10 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ветеринарні препарати можуть виробляти суб'єкти аграрного права за наявності ліцензії, що видається Державним департаментом ветеринарної медицини. Вони провадять роздрібну та гуртову торгівлю ветеринарними препаратами, готовими кормами, кормовими добавками та засобами ветеринарної медицини також за наявності ліцензії та сертифіката якості. Сертифікат якості видається органами сертифікації згідно із Законом України від 17 травня 2001 р. "Про підтвердження відповідності". Ліцензійні умови зазначених видів діяльності затверджені наказом Держкомпідприємництва і Державного департа­менту ветеринарної медицини від 14 жовтня 2002 р. № 108/329. Ліцензуванню підлягає також підлягає ветеринарна практика.

Використання ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок, які не зареєстровані в Україні або не відповідають вимогам щодо їх якості, забороняється. Придбання, реалізація, зберігання, застосування та знешкодження імунобіологіч-них і діагностичних ветеринарних препаратів, речовин реєструються в спеціальному журналі, форма та порядок ведення якого визначаються Державним департаментом ветеринарної медицини1. Забороняється застосовувати з метою прискорення росту і збільшення продуктивності (лактації тощо) тварин біологічні стимулятори, антибіотики, гормональні та інші препарати, що пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або гестагенну дію. Ці препарати можуть застосовуватися виключно з лікувальною метою.

Українські підприємства, установи, організації, громадяни, іноземні суб'єкти господарської діяльності та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право ввозити з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки, зареєстровані в нашій країні. Державний ветеринарно-санітарний контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок здійснюється регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті. Не зареєстровані в Україні ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на її територію для реєстрації або для експонування під контролем державних установ ветеринарної медицини на виставках, ярмарках і конференціях, для науково-виробничих цілей тощо (без права реалізації). У разі стихійного лиха, катастрофи, епізоотії тощо за окремим рішенням Державного департаменту ветеринарної медицини та у визначеному ним порядку може бути дозволено ввезення не зареєстрованих в Україні ветеринарних препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в країнах-виробниках.

Державний ветеринарно-санітарний контроль за надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринного походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних установ ветеринарної медицини, проводячи ветеринарно-санітарну експертизу, в тому числі лабораторні дослідження зразків продук­ції тваринного походження за показниками, що визначені ветеринарно-санітарними вимогами, встановленими законодавством, стандартами, технологічними інструкцшми1. Лабораторне дослідження зразків продукції тваринного походження відбувається в державних лабораторіях ветеринарної медицини.

Державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд на ринках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де організовано продаж тварин, продукції тваринного й рослинного походження, кормів тваринного й рослинного походження, кормових добавок, є обов'язковими. їх здійснюють лише спеціалісти ветеринарної медицини державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках (зоологічних ринках) або інших державних установ ветеринарної медицини2.

На ветеринарно-санітарну експертизу приймається продукція після обов'язкового подання документа, що посвідчує особу її власника або продавця. Кожна м'ясна туша або її частини непро-мислового виготовлення підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. При цьому власник продукції (продавець) пред'являє супровідні ветеринарні документи. Лікарі лабораторій мають право затримувати продукцію, визнану непридатною для реалізації. Така продукція підлягає відправленню її власником на утилізацію відповідно до законодавства. Торгові місця на ринках (зоологічних ринках) надаються лише після одержання висновків лабораторій. Продаж тварин і продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених для цього місцях або таких, що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи, забороняється. Торгувати готовими харчовими продуктами (м'ясними, рибними, консервними виробами тощо) домашнього виготовлення не допускається. У разі недодержання цих вимог продукція підлягає вилученню та конфіскації у порядку, визначеному законодавством.

Ветеринарно-санітарні правила для ринків затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 4 червня 1996 р. № 23.

Державний ветеринарно-санітарний контроль та нагляд на державному кордоні та транспорті здійснюються регіональними службами державного ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті, їх структурними підрозділами (пунктами), їх проведення є обов'язковими у разі експортування, імпортування й транзитного перевезення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду усіма видами транспорту. Державний ветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та транспорті здійснюється за наявності оригіналів документів, виданих державною ветеринарною службою країни-відправника, з урахуванням її епізоотичного стану та за умови виконання ветеринарних вимог України щодо імпорту вантажів. Митне оформлення об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що надійшли за імпортом, здійснюється після проведення їх ветеринарно-санітарної експертизи державною лабораторією ветери­нарної медицини за місцем призначення вантажів.

У разі експортування об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду ветеринарне свідоцтво підлягає обміну на ветеринарний або санітарний сертифікат встановленого зразка після державного ветеринарно-санітарного контролю. У разі транзиту об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду їх оформляють у пунктах пропуску на державному кордоні за наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера та інших супровідних документів після огляду транспортних засобів, а в разі потреби — і вантажу та з урахуванням епізоотичного стану країни-експортера. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на територію України продукції тваринного походження для власного споживання забороняється.

Законодавство регулює також порядок впровадження правового режиму карантину тварин. Закон "Про ветеринарну медицину" визначає його особливий режим на певній території щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань; він полягає також у тимчасових обмеженнях прав фізичних і юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків. України.

У разі виникнення на території нашої держави особливо небезпечних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, яких раніше не реєстрували, за рішенням Державної надзвичайної протиепі-зоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України хворих тварин з підозрою на хворобу враженої ферми, отари, гурту, а в разі потреби — тварин інших ферм, отар, гуртів, що мали прямий або непрямий контакт, який може призвести до передачі збудника інфекції, забивають (дорізують), а їхні туші, а також малоцінний реманент, транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути чинником такої передачі, знищують шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує припинення поширення зазначених хвороб. Перелік карантинних захворювань, у разі виникнення яких встановлюється карантин тварин затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 448. До переліку входять ящур, чума, віспа, сибірка, сап, трихінельоз, губчаста енцефалопатія тощо.

Карантин триває протягом доби після виявлення карантинної хвороби тварин. Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення щодо встановлення карантину можуть бути введені приписом головного державного інспектора ветеринарної медицини району, міста, області або його заступника. Орган, що прийняв рішення про встановлення карантину, негайно повідомляє про це підприємства, установи, організації та населення карантинної зони і відповідні органи виконавчої влади суміжних районів, областей.

Обов'язковому профілактичному карантину підлягають також усі тварини, що надходять до господарств. Такі тварини утримуються в період карантину окремо, в спеціально відведених, ізольованих місцях (карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-санітарному обстеженню, після закінчення якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини допускаються до загальної отари. Тварини, що їх завозять з-за кордону, підлягають профілактичному карантину в карантинному пункті під наглядом спеціалістів ветеринарної медицини протягом періоду, який визначається згідно із законодавством.

У разі встановлення карантину може запроваджуватися повна або часткова заборона:

На дорогах біля в'їзду в населені пункти, на ферми виставляють охорону, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости, встановлюють знаки обов'язкового об'їзду карантинної зони. Положення про карантинний ветеринарно-міліцейський пост затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 394. Вивезення тварин, продукції тваринного і рослинного походження з карантинної зони дозволяється лише за рішенням відповідної державної надзвичайної протиепізоотичної комісії. Тварини, що загинули від інфекційних хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, також продукція, одержана від хворих тварин та тих, що утримувалися разом з ними, підлягають знешкодженню або утилізації відповідно до законодавства. На залізничних станціях, у морських та річкових портах, на пристанях, в аеропортах, а також у господарствах, розташованих в карантинній або загрозливій зоні, припиняється вантаження та розвантаження тварин, продукції тваринного і рослинного походження, кормів та іншої продукції, яка може бути носієм збудника інфекційної хвороби.

Особам, які постраждали під час карантину або під час ліквіда­ції та профілактики карантинних хвороб тварин, збитки відшкодовуються згідно з Порядком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв'язку з проведенням робіт, спрямованих на ліквідацію та профілактику карантинних хвороб тварин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 798. Методика розрахунку відповідних збитків затверджена наказом Мі-нагрополітики України від 29 грудня 2001 року № 395.



  1. 8598562047260272.html
    8598682947216919.html
    8598774301342461.html
    8598908732212224.html
    8599100816711364.html