Тема 36. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

Тема 36. Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації


Історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.

^ Характеристика злочинів у сфері охорони державної таємниці та конфіденційної інформації.

Характеристика злочинів, що посягають на недоторканність державного кордону.

^ Характеристика злочинів, які порушують порядок комплектування Збройних Сил України, що забезпечує її обороноздатність.


Під час вивчення історія розвитку кримінального законодавства України щодо злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації слід звернути увагу на те, що до прийняття КК України у 2001 р. ці злочини, належали до злочинів проти держави.

Суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації є гарантією внутрішньої і зовнішньої безпеки держави. Це випливає із змісту Закону України „Про основи національної безпеки України”. Незважаючи на важливість згаданих суспільних відносин законодавець виключив злочини у сфері охорони державної таєниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації із системи злочинів проти основ національної безпеки, розмістивши їх на чотирнадцятому місці в переліку злочинів Особливої частини КК України.

Аналіз кримінально-правових норм, що містяться в Розділі XIV Особливої частини КК України, дозволяє запропонувати наступну класифікацію злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації за родовим об’єктом:

Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони інформаційної безпеки України: розголошення державної таємниці (ст. 328); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329); передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330);

Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону України: незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332); порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю (ст. 333); порушення правил міжнародних польотів (ст. 334);

Злочини, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України: ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335); ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336); ухилення від військового обліку або спеціальних зборів (ст. 337).

З’ясувавши систему злочинів, можна перейти до аналізу окремих їх видів.

^ 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони інформаційної безпеки України

Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини у сфері охорони інформаційної безпеки України. Під інформаційною безпекою України слід розуміти стан захищеності інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави і спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави.

^ Об’єктивна сторона злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України може полягати як в активних діях (наприклад, збір відомостей, що становлять конфіденційну інформацію (ст. 330)), так і в бездіяльності (наприклад, недотримання встановленого порядку поводження з документами, що призвело до їх втрати (ст. 331)).

Злочини у сфері охорони інформаційної безпеки України вважаються закінченими з моменту вчинення діяння, незалежно від настання наслідків (склади цих злочинів формальні). Лише у тих випадках, коли кваліфікуючими ознаками вказаних злочинів є настання тяжких наслідків, склади цих злочинів матеріальні.

Час, місце, спосіб вчинення злочину є факультативними ознаками об’єктивної сторони і на кваліфікацію не впливають.

^ Суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується як умисною формою вини, так і необережністю. У деяких випадках обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони можуть бути мотив і мета (ст. 330).

Суб’єкт злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України спеціальний – особа, якій відомості, що становлять державну таємницю або конфіденційну інформацію, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’яків.

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів у сфері охорони інформаційної безпеки України, бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до законів України: „Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р., „Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р.; та підзаконних актів: Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р.

^ 2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону України

Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують недоторканність державного кордону України.

Згідно із ст. 1 Закону України „Про державний кордон України” державний кордон – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.

^ Об’єктивна сторона злочинів, які посягають на недоторканність державного кордону України, може полягати як в активних діях, так і в бездіяльності, коли має місце недотримання певних правил.

Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення або початку вчинення діяння, незалежно від настання наслідків (склади цих злочинів формальні або усічені).

^ Суб’єктивна сторона злочинів, які посягають на недоторканність державного кордону України, характеризується або тільки умисною формою вини (ст. ст. 332, 333), або умислом чи необережністю (ст. 334).

Суб’єкт цих злочинів може бути як загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-ти років), так і спеціальний (особа, яка керує повітряним судном (ст. 334).

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів, які посягають на недоторканність державного кордону України, бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до законів України: „Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р., „Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” від 20 лютого 2003 р., „Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 р., Повітряного кодексу України від 4 травня 1993 р.; та підзаконних актів: Правил перетинання державного кордону України громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р., Правил в’їзду іноземців в Україні, їх виїзду із України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р., Питання Державної служби експортного контролю, затверджене Указом Президента України від 17 квітня 2002 р.

^ 3. Злочини, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України

Видовим об’єктом цих злочинів є суспільні відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України.

^ Об’єктивна сторона злочинів, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України, виявляється як в активних діях, так і в бездіяльності.

Злочини вважаються закінченими з моменту вчинення діяння (склади цих злочинів формальні).

^ Суб’єктивна сторона зазначених злочинів характеризується наявністю прямого умислу.

Суб’єкт цих злочинів спеціальний – призовники, військовозобов’язані.

Диспозиції кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за вчинення злочинів, які посягають на відносини щодо забезпечення комплектування Збройних Сил України, бланкетні, тому під час кваліфікації цих злочинів потрібно звертатися до Конституції України та інших законів України: „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25 березня 1992 р., „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 р.


^ Тема 37. Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян


Загальна характеристика та види злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

^ Характеристика злочинів у сфері використання державних символів.

Характеристика злочинів, пов’язаних із перешкоджанням діяльності організацій та об’єднань громадян.

^ Характеристика злочинів проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань.

Характеристика злочинів у сфері використання документів і засобів отримання інформації.

^ Характеристика інших злочинів проти авторитету держави та діяльності об’єднань громадян.


Вивчення цієї теми студенти повинні розпочати з з’ясування наступних положень.

1. ^ Основним об’єктом злочинів даного виду є, зокрема, авторитет держави Україна, нормальна реалізації прав, обов’язків, компетенції органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових (тобто, службових) осіб, об’єднань громадян і їх членів, за виключенням тих злочинів даного виду, об’єктом яких є реалізація прав потерпілого на життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканість і безпеку, оскільки ці об’єкти злочину не можуть бути додатковими (незалежно від структури Кримінального кодексу України).

2. Збори – це спільна, спеціально організована невелика присутність громадян в громадському або іншому місці, викликана необхідністю обговорення різних політичних, соціальних, економічних, культурних та інших проблем (п. 332 Статуту патрульно-постової служби міліції України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.94 № 404).

3. Мітинг – масові збори з питань злободенних, переважно політичних питань, які проводяться, як правило, на вулицях, майданах, стадіонах, парках. Неодмінні атрибути мітингу - масова аудиторія, промовці, лозунги, прапори, заклики (усні, друковані, письмові) (п. 333 Статуту патрульно-постової служби міліції України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.94 № 404).

4. Демонстрація – масове находження громадян з приводу висловлення будь-яких громадсько-політичних настроїв, в тому числі з питань протесту або незгоди будь з чим. (Цей захід може проявлятися також у проступку однієї особи, здійсненні нею вчинку з метою підкреслення свого відношення до будь-якої події чи посадової особи тощо.) (п. 334 Статуту патрульно-постової служби міліції України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.94 № 404).

5. Вуличний похід проводиться з тією ж метою, що і демонстрація, мітинг, однак відрізняється меншою динамікою, відсутністю мітингово-демонстраційної атрибутики (п. 335 Статуту патрульно-постової служби міліції України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.94 № 404).

6. Правоохоронні органи – органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (ч. 1 ст. 1 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р. № 3781-XII).

7. Народний депутат України – обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України (ч. 1 ст. 1 Закону України „Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 р. № 2790-ХІІ).

8. Депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки (ч. 1 ст. 2 Закону України „Про статус депутатів місцевих рад” від 11.07.2001 р. № 93-IV).

9. Комітет Верховної Ради України – орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій (ч. 1 ст. 1 Закону України „Про комітети Верховної Ради України” від 04.04.1995 р. № 116-95-ВР).

10. Близькі родичі – батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, посягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівниками суду і правоохоронних органів покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав (п. 2 ст. 1 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р. № 3781-XII і п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України).


Тема 38. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку


Міжнародний досвід боротьби з комп’ютерними злочинами.

^ Становлення кримінального законодавства щодо боротьби з комп’ютерними злочинами в Україні.

Загальна характеристика злочинів в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку.

^ Класифікація злочинів в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку.


Вивчення вказаної теми слід почати з уяснення того, що життєдіяльність та розвиток світової та національної інфраструктури у теперішній час, безсумнівно, залежать від подальших процесів інформатизації та входження України в єдиний інформаційний простір. Нажаль, вказані позитивні тенденції супроводжуються поширенням криміногенних процесів, пов'язаних з протиправним використанням комп'ютерних техно­логій, або так званою, кіберзлочинністю. Суттєву роль в боротьбі з комп’ютерними злочинами, безсумнівно, відіграють кримінально-правові заходи.

Поняття «комп’ютерні злочини» вперше стало використовуватись в зарубіжній літературі на початку 60-х років минулого століття. В СРСР перші факти використання ЕОМ для вчинення злочинів були зафіксовані в середині 70-х років ХХ століття. В ті роки осіб, які вчиняли такі злочини, називали «безрукі бандити», а спосіб вчинення злочинів – «злам електронного мозгу». Ще в 1976 році американський юрист А. Бекей відмічав, що в федеральних судах США було зареєстровано понад 100 тыс. кримінальних справ щодо фактів комп’ютерних злочинів. Окремо стало питання щодо розповсюдження комп’ютерних вірусів та шкідливих програм. Вперше такий випадок було зафіксовано в США в 1984 році, коли студент Лихайського університету Д. Сичковскі виявив, що на носіях інформації (дискетах), які він отримав в інформаційному центрі університету, містяться програми, які повністю знищують всю інформацію.

Визнання необхідності розроблення відповідних заходів боротьби з вказаними злочинами, які вже набували ознак організованості й транснаціональності, привело до розгляду означеної проблеми на міжнародному рівні. В період з 27 серпня по 7 вересня 1990 р. в Гавані (Куба) пройшов VIII Конгрес ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками. Одним з питань, що розглядалися, була саме розробка міжнародних заходів щодо боротьби з комп’ютерною злочинністю. За результатами обговорення було прийнято Резолюцію, яка зобов’язувала всі країни-учасниці встановити в національному законодавстві кримінальну відповідальність за такі злочини. Україна також прийняла участь в цьому Конгресі. На той період в Україні чинним був Кримінальний кодекс 1960 р., який взагалі не передбачав кримінальної відповідальності за комп’ютерні злочини.

Виконуючи міжнародні зобов’язання, на підставі вказаної Резолюції ООН, починається формування українського законодавства в галузі забезпечення інформаційної безпеки. Так, 02.10.1992 року був прийнятий Закон України «Про інформаційну безпеку», а 05.07.1994 року – Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах». Пізніше, 29.09.1999 року Указом Президента України № 1229 було затверджено Положення про технічний захист інформації. З прийняттям 05.04.2001 року нового Кримінального кодексу, в Україні вперше було криміналізована низка суспільно небезпечних діянь, пов’язаних з використанням комп’ютерних технологій, що найшло своє закріплення в окремому Розділі XVI Особливої частини – «Злочини в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж», який на той час був представлений трьома статтями – з 361 по 363.

22–23 листопада 2001 року в Будапешті було проведено Міжнародну конференцію з питань боротьби с кіберзлочинністю, в якій прийняла участь й українська делегація. В той же період, Конгресом ООН 23 листопада 2001 року приймається Конвенція «Про кіберзлочинність», яка передбачає приведення законодавства країн-учасниць щодо боротьби з комп’ютерними злочинами до одностайного визначення. На підставі документів, прийнятих ООН, а також враховуючи ситуацію, що склалася, Законом України від 05.06.2003 року було змінено назву Розділу XVI Особливої частини Кримінального кодексу України, який на теперішній час визначає «Злочини в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку». Пізніше, Законом України від 23.12.2004 року було внесено зміни та доповнення до вказаного Розділу щодо криміналізації деяких діянь та декриміналізації інших. На теперішній час Розділ XVI Особливої частини Кримінального кодексу України містить шість статей – ст.ст. 361, 361-1, 361-2, 362, 363, 363-1.

Слід зауважити, що більшість норм, які визначають злочини в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку, мають банкетні диспозиції. Адже, щоб з’ясувати об’єктивні ознаки конкретних злочинів цієї групи, необхідно звернутися до інших нормативних актів, які не є джерелами кримінального права. Зокрема, до таких актів відносяться Закони України «Про інформацію» від 02.10.1992 р., «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 05.07.1994 р. зі змінами від 11.05.2004 р., Положення про технічний захист інформації в Україні, затверджене Указом Президента України № 1229 від 29.09.1999 р. тощо. Студентам слід уяснити, що ці злочини посягають, перш за все, на важливі інтереси особи, суспільства, держави, пов’язані з формуванням та використанням інформаційних ресурсів, а також створенням, обробкою, накопичуванням, зберіганням, пошуком та використання інформаційних технологій та засобів їх забезпечення. Родовим об’єктом злочинів виступає інформаційна безпека в галузі використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем, комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку.

Об’єктивна сторона вказаних злочинів може виступати як у вигляді активних дій, так і бездіяльності. Слід звернути увагу на те, що злочини цієї групи відносяться як до злочинів з формальним, так і з матеріальним складом. Отже, при кваліфікації злочину з матеріальним складом він буде вважатися закінченим лише за умов настання шкідливих наслідків, які прямо вказані в нормі Кримінального кодексу, та наявності причинного зв’язку між діянням та наслідками.

Окремо необхідно зупинитися на суб’єктивних ознаках злочинів цієї групи. Суб’єктивна сторона цих злочинів може проявлятися як у вигляді умислу, так і необережності. Мотиви та мета вчинення таких злочинів можуть бути різноманітними, але не впливають на кримінально-правову кваліфікацію. В більшості злочинів цієї групи суб’єкт є загальний. Однак, ст. 362 та ст. 363 передбачають наявність спеціального суб’єкту, обов’язкові ознаки яких прямо вказані в диспозиціях норм.

Класифікацію злочинів в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку може бути проведено за різними підставами.

За безпосереднім об’єктом посягання ці злочини можна розподілити на:

- злочини, що посягають на роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж або мереж електрозв’язку, та інформацію, яка оброблюється (Несанкціоноване втручання в роботу ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж або мереж електрозв’язку; Створення, розповсюдження та збут шкідливих програм або технічних засобів; Несанкціонований збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, що зберігається в ЕОМ, автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або мережах електрозв’язку чи на носіях такої інформації; Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в ЕОМ, автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або мережах електрозв’язку чи зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї);

- злочини, пов’язані з порушенням правил експлуатації ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж або мереж електрозв’язку та захисту інформації, яка оброблюється (Порушення правил експлуатації ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж або мереж електрозв’язку, чи порядку й правил захисту інформації, яка оброблюється; Перешкоджання роботі ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж або мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку).

Окремо можна виділити злочини, які не передбачені в Розділі XVI Особливої частини Кримінального кодексу України, але вони напряму пов’язані з використанням ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж або мереж електрозв’язку та, нажаль, набули значного розповсюдження як в Україні, та і за кордоном. До них відносяться комп’ютерне шахрайство, відмивання грошей з використанням ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж або мереж електрозв’язку, злочини, пов’язані з використанням платіжних карток. Аналізуючи такі злочини, студентам необхідно визначити їх відмінність від суміжних складів злочинів (ст.ст. 190, 200, 209, 222 КК України).

Обговорюючи питання щодо вдосконалення кримінально-правової боротьби зі злочинами в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку, студентам необхідно окремо зупинитися на проблемах кваліфікації комп’ютерного тероризму, комп’ютерного піратства, поширення порнографії, зокрема дитячої, а також порушення авторських та суміжних прав, що вчиняються з використанням комп’ютерних систем.



8610571219114321.html
8610709766993216.html
8610805042740656.html
8610891129272259.html
8610969051653074.html