Політологія / Кремень - страница 34

^ КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ: КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ: Позитивні і негативні права
Природно-історичне обґрунтування прав людини в сучасній світовій політичній думці явно переважає. Поняття прав людини вживається широко і вузько. В широкому значенні права людини охоплюють весь спектр, найширший комплекс прав і свобод особи, їх різноманітні види. У вузькому значенні розуміються тільки ті права, що не надаються, а лише охороняються і гарантуються державою, діють незалежно від їх конституційно-правового закріплення і державних кордонів. Це рівність усіх людей перед законом, право на життя і тілесну недоторканість, повага людської гідності, свобода від довільного, незаконного арешту або затримання, свобода віри і совісті, право батьків на виховання дітей, право на опір гнобителям тощо.

В сучасних умовах різноманітні і типи прав людини. Права людини поділяються на позитивні та негативні, що відображають позитивні та негативні аспекти свободи.

Позитивні права людини фіксують обов'язки держави, осіб і організацій надати громадянину ті або інші блага, здійснювати певні дії (право па соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров'я, гідний життєвий рівень тощо). Здійснення позитивних прав неможливо без наявності У держави достатніх ресурсів. їх конкретне наповнення прямо залежить від багатства країни і демократичності її політичної системи.

В негативному значенні свобода розуміється як відсутність примушення, обмеження у ставленні до особи, в позитивному - свобода вибору, а головне, спроможність людини до досягнення своєї мети, прояву хисту до індивідуального розвитку. Згідно з такими відмінно

стями свободи негативні права визначають обов'язки держави та інших, людей стримуватися від тих або інших дій у ставленні до особи. Держава в таких умовах охороняє індивіда, особу від небажаних втручань і обмежень, що порушують їх свободу. Такі права є основні, абсолютні. їх здійснення, реалізація не залежить від ресурсів, засобів держави, рівня соціально-економічного розвитку суспільства, держави. Основу індивідуальної свободи людини і складають негативні права. Юридичне закріплення такої груш прав і свобод людини є Білль про права конституції США, зміст якого спрямований на охорону особи від різноманітних несправедливих і небажаних посягань з боку держави, владних структур.

Особисті. політичні людини поділяються відповідно до сфер права і свободи реалізації на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціально-культурні.

Громадянські (особисті) права - це природні, основні, невід'ємні права людини: права на життя і свободу, якими від народження володіє кожна людина, і гарантують індивідуальну автономію і свободу, захищають особу від свавілля з боку держави та інших людей. Права забезпечують усвідомлення особою соціального, політичного статусу, її адаптацію до суспільної та політичної системи, дозволяють людині бути самою собою у відносинах з іншими людьми і державою.

Громадянські (особисті) права право на життя, свободу, особисту недоторканість, право на захист честі та доброго імені, на справедливий, незалежний і публічний суд, що допускає захист обвинуваченого. Право на таємницю листування і телефонних розмов, право на свободу пересувань і вибір місця проживання та право покидати будь-яку державу, включаючи власну, і вертатися в свою країну та ін. В конституціях багатьох держав цивільні права об'єднують в одну групу з правами політичними. Підставою служить здебільшого негативний характер тих або інших, а також спрямування обох видів прав на забезпечення свободи особи в її індивідуальних і суспільних проявах. Політичні права визначають

можливості активної участі громадян в управлінні державою і суспільним життям (виборчі права, свобода спілок, об'єднань і асоціацій, демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, свобода преси, радіо і телебачення, свобода совісті та ін.).

Тісно зв'язані з громадянськими і політичними правами eкономічні права, що забезпечують вільне розпорядження індивідуумом предметами споживання і основними факторами господарської діяльності: власністю і працею, прояви заповзятливості, ініціативи та ін. Звичайно економічні права розглядалися як фундаментальні, основні права особи та об'єднували їх з правами громадянськими. Аж до середини XX століття економічне право на приватну власність, підприємництво і вільне розпорядження робітничою силою -вважалося найважливішими.

В сучасних конституційних актах та інших юридичних документах економічні права виділяються в відносно самостійні. Особливе місце серед економічних прав займає право на власність, в тому числі приватну. Право на приватну власність в країнах Заходу, та і в Україні до Жовтня 1917 p., традиційно розглядалося як одне з найперших прав людини, без якого неможливо громадянське суспільство. Право людини на приватну власність у державах тоталітарного режиму взагалі заперечувалося, обґрунтовувалося як класово обмежений буржуазний підхід до прав людини. Але досвід історії показує, що заборона приватної власності протиприродна, підриває мотиви сумлінної ініціативної праці, породжує масове соціальне утриманство і безвідповідальність, веде до тоталітарної дегуманізації суспільства і до руйнування самої людської особи. В сучасних умовах неможлива ринкова економіка без визнання і реалізації права на власність тощо. Поєднання всіх форм власності (державної, кооперативної, приватної та ін.) сприяє створенню господарського механізму.

Право на приватну власність допускало соціальні і свободу підприємництва, право на вільну

та культурні працю (вибір виду трудової діяльності, розправа порядження робочою силою, безпечні умови праці, гарантовані мінімальні розміри її оплати тощо). В різноманітних поясненнях права на працю чітко виділяють два рівні прав людини. Право на працю, що розуміється як можливість вільно розпоряджатися робочою силою, використати її самостійно або за трудовим контрактом, угодою, визначає нижній рівень права людини на вільну працю. Розгляд більш широко права на працю як обов'язку держави надавати кожному роботу, виплачувати допомогу в разі тимчасового безробіття тощо визначає верхній рівень права людини на вільну працю. Якщо ж на нижньому рівні є і реалізуються права громадянські (особисті), політичні та економічні, то на верхньому рівні реалізуються права в комплексі. Характерно, що майже два століття конституції демократичних держав Заходу обмежувалися правами вільно розпоряджатися робочою силою, використовувати її самостійно або за трудовою угодою та ін. Для створення кожній людині гідних умов існування, можливостей рівноправної участі в справах держави, підхід до реалізації права на працю тільки як можливості вільно розпоряджатися робочою силою, використати ЇЇ самостійно або за трудовою угодою недостатньо. І вже в XX ст. під впливом робітничого руху, соціал-демократів і комуністів, а також інших політичних сил у світовому співтоваристві ставиться питання про поглиблення розуміння економічних прав, а також про соціальні та культурні права громадян. У кінці 40-х років XX ст. найважливіше

8618025576545416.html
8618135031295945.html
8618314319588354.html
8618442786229525.html
8618551782001329.html